Надия матвиенко биография
В Википедии есть статьи о других людях с фамилией Матвиенко.
Нина Митрофановна Матвиенко (укр. Ніна Митрофанівна Матвієнко; род. 10 октября 1947) — советская и украинская певица[1], народная артистка Украинской ССР (1985), Лауреат Государственной премии УССР им. Т. Г. Шевченко (1988), Герой Украины (2006).
Биография[править | править код]
Родилась 10 октября 1947 года в селе Неделище Житомирской области, Украина. Была пятым из одиннадцати детей в семье Митрофана Устиновича и Антонины Ильковны Матвиенко.
Училась в школе-интернате для детей из многодетных семей в с. Потиевка Радомышльского района Житомирской области.
С 1968 года, после окончания вокальной студии при Украинском народном хоре им. Г. Г. Верёвки (преподаватель по вокалу — Юлия Кроткевич), — его солистка. Сотрудничает также с вокальным трио «Золотые ключи». В качестве солистки хора победила на Всеукраинском конкурсе «Молодые голоса» (1978), Всесоюзном телевизионном конкурсе «С песней по жизни» (1979), Всемирном конкурсе фольклорных песен в Братиславе (1979), XII Всемирном фестивале молодёжи и студентов в Москве (1985). В 1979 году она стала заслуженной, а в 1985 году — народной артисткой УССР. С 1991 года является солисткой Национального ансамбля солистов «Киевская Камерата».
В репертуаре певицы много народных песен, среди которых обрядовые, лирические, юмористические, песни-баллады, украинские песни XVII—XVIII вв. Сотрудничает Нина Матвиенко и с известными украинскими композиторами — Евгением Станковичем, Олегом Кивой, Мирославом Скориком, Ириной Кирилиной, Анной Гаврилец и др.
Певица ведет активную гастрольно-концертную деятельность. Нина Матвиенко с успехом гастролировала во многих странах мира, таких как Польша, Финляндия, Франция, Чехия, Канада, Мексика, США. Её творчество широко тиражировано на разнообразных носителях — от грампластинок до компакт-дисков.
В 1975 году заочно окончила филологический факультет Киевского университета, активно занималась литературным творчеством. Является профессором кафедры музыкального искусства Киевского национального университета культуры и искусств.
Снималась в телеспектаклях («Маруся Чурай»; «Екатерина Белокур»; «Разлилися воды на четире брода»), художественных фильмах («Не пройдёт и года…», 1973; «Прощайте, фараоны!», 1974; «Соломенные колокола», 1987), принимала участие в радиоспектаклях («Полёт стрелы», «Кларнеты нежности»). В 1988 году с Ниной Матвиенко был снят видеофильм «Русалкина неделя». С 1989 года — член Союза кинематографистов Украины.
Певица озвучила ряд научно-популярных, хроникально-документальных кинофильмов, несколько теле- и радиопрограмм. Нина Матвиенко сыграла 16 спектаклей с нью-йоркским театром La Mama E. T. C. Среди авторских театрально-режиссёрских работ актрисы — музыкальный спектакль «Под солнцем» (1997) с участием японского танцовщика Тадаси Эндо, а также грандиозное музыкально-сценическое действо «Золотой камень посеем мы» (1998).
С 2004 года принимает активное участие в политической жизни страны. После смены политической власти на Украине в 2014 году выступила с критикой Евромайдана и его лидеров. В ноябре 2014 года назвала гибель людей на Майдане и на востоке страны геноцидом нации[2][3].
Семья[править | править код]
В 1971 году вышла замуж за художника Петра Гончара (род. 1949) — сына известного украинского фольклориста и этнографа Ивана Гончара.
Пара имеет троих детей — сыновей Ивана (род. 1973), Андрея (род. 1974) и дочь Антонину (род. 1981). Сыновья пошли по пути отца, оба они — художники. В 2005 году Иван Матвиенко постригся в монахи[4]. Её дочь, Антонина Матвиенко продолжает дело матери, поёт в ансамбле, принимала участие в конкурсах.
Награды[править | править код]
- Герой Украины (с вручением ордена Державы, 21.01.2006 — за вершинный песенный талант, пробуждающий и возвеличивающий духовную силу украинского народа).
- Орден княгини Ольги II степени (2020)[5]
- Орден княгини Ольги III степени (1997)[6]
- Лауреат Государственной премии Украины им. Т. Шевченко (1988).
- Почётный гражданин города Киева.
Фильмография[править | править код]
Роли в кино[править | править код]
- 1971 — Озарение
- 1972 — Зозуля с дипломом — Оля
- 1973 — Как закалялась сталь (1 сер.) — Валя
- 1973 — Не пройдет и года… — Зина (строитель, невеста Николая)
- 1974 — Прощайте, фараоны! — Катерина
- 1986 — Обвиняется свадьба
- 1987 — Соломенные колокола — Катерина
- 1990 — Дальше полета стрелы
- 1998 — Улыбка зверя / Посмішка звіра (Украина)
Вокал[править | править код]
- 1972 — Пропавшая грамота
- 1984 — Иванко и царь Поганин (исполнение колыбельной песни)
- 1988 — Горы дымят / Гори димлять
- 2004 — «Сорочинская ярмарка» — мюзикл (исполнение песни в качестве увертюры фильма)
- 2005 — Колыбельные Мира
Примечания[править | править код]
Ссылки[править | править код]
- Биография Нины Матвиенко на сайте «Великих Украинцев»
- Матвієнко Ніна Митрофанівна (укр.)
- Постаті :: Великі Українці — Матвієнко Ніна Митрофанівна (укр.)
- Официальный сайт Антонины Матвиенко, дочери Нины Матвиенко
- Нина Матвиенко об АТО, олигархах и Украине // СК1, 25 ноября 2014 г.
Биография
Нина Матвиенко – украинская певица, знаменитая исполнительница народных песен, лауреат международного фольклорного фестиваля в Братиславе, Народная артистка Украинской ССР, лауреат Государственной премии УССР им. Т. Г. Шевченко.
Детство и юность
Нина Матвиенко родилась 10 октября 1947 года в селе Неделище, расположенном на территории Житомирской области Украины. Ее родители, Митрофан Устимович и Антонина Ильковна, в общей сложности родили одиннадцать детей, из которых Нина оказалась пятой. Уже с четырехлетнего возраста девочка присматривала за младшими сестричками и братиками, пасла скот и выполняла другие работы по хозяйству, чтобы помочь родителям.
Нина Матвиенко в молодости
Многодетная семья была бедной, и родители решили, что кого-то из ребятни нужно отдать в интернат. Нина, которой на тот момент было одиннадцать лет, отличалась веселым нравом, общительностью, легко находила контакт с людьми. Мать полагала, что ей будет легче всего пережить расставание с родными. В 1958 году девочку отправили в школу-интернат, расположенную в поселке Потиевка.
Как впоследствии признавалась повзрослевшая Нина Митрофановна в интервью, жизнь в интернате оказалась для нее серьезным испытанием. И в родной семье девочке жилось не слишком беззаботно из-за сложного финансового положения. Но все же дети, оставшиеся при родителях, хотя бы не должны были по несколько часов стоять в углу на коленях за любую провинность. Впрочем, несмотря на такую обстановку, Нина не утратила любовь к людям и веру в себя.
Певица Нина Матвиенко
В школьные годы она увлеклась чтением, а также начала заниматься акробатикой и атлетикой. Кроме того, голосистая девочка вовсю распевала песни Людмилы Зыкиной, хотя о карьере певицы в ту пору и не помышляла. Нина мечтала стать спортсменкой. Ростом она была не высокая, но участвовала в районном соревновании по метанию деревянных гранат, что принесло массу положительных эмоций. Ситуацию исправила школьная преподавательница девочки, посоветовавшая ей заняться музыкой профессионально.
Музыка
Вдохновившись советом учительницы, Нина Матвиенко отправилась посмотреть на вокальную студию при хоре им. Григория Веревки. Девушке там понравилось, но все же после окончания интерната она устроилась сначала копировщицей, а потом помощницей крановщика на завод «Химмаш». Этот период биографии оказался для Нины Митрофановны не менее тяжелым, чем пребывание в интернате. Приходилось за копейки работать на производстве, а в вечернее время посещать уроки пения.
Нина Матвиенко в молодости
Когда Нине в очередной раз сказали, что она прекрасно поет, девушка наконец решилась поучаствовать в пробах для женского вокального ансамбля в Житомирской филармонии.
Однако не тут-то было. Сильный голос Матвиенко прочил ей успешную карьеру солистки, а не одной из многих голосов ансамбля, потому певице тактично отказали. Однако возвращаться к работе на заводе воспарившая в мечтах Нина уже не могла и, преодолев все сомнения, все-таки отправилась в Киев, в вокальную студию при хоре им. Григория Веревки. Там были поражены талантом девушки и, конечно же, с удовольствием приняли ее в студию.
Нiина Матвиенко – “Ой, летiли дикi гуси” (“Ой, летели дикие гуси”)
Далее последовали сольные партии в Украинском народном хоре им. Г. Веревки, вокальном трио «Золотые ключи», Национальном ансамбле солистов «Киевская Камерата». Кроме того, В 70-80-х годах Нина Матвиенко одержала немало побед на национальных и всесоюзных музыкальных конкурсах: на Всеукраинском фестивале «Молодые голоса», Всесоюзном конкурсе «С песней по жизни», Всемирном фольклорном песенном конкурсе в Братиславе, московском Всемирном фестивале молодежи и студентов.
Вместе с творческим коллективом артистка объездила Европу, Северную и Южную Америку. По словам Нины Митрофановны, сотрудники КГБ, которые следили за советскими артистами на гастролях за границей, опасались, что привлекательная девушка останется на Западе – в каждой стране за ней увивались толпы поклонников. Но Нина Матвиенко только и мечтала о том, как бы побыстрее вернуться домой.
Нина Матвиенко – “Квітка душа” (“Цветок душа”)
Творчество Нины Митрофановны – это преимущественно фольклорный репертуар, состоящий из украинских песен семнадцатого-восемнадцатого веков, песен-баллад, обрядовых произведений. Поработать вместе с Матвиенко сочли за честь композиторы Мирослав Скорик, Евгений Станкович, Анна Гаврилец, певцы Стас Шуринс, Анастасия Петрик и многие другие деятели культуры.
Нина Матвиенко и Анастасия Петрик – “Сіла птаха” (“Села птица”)
Певица всегда была поклонницей украинской литературы и потому к перечню своих заслуг добавила еще и успешное окончание факультета филологии Киевского университета в 1975 году.
Нина Матвиенко проявила себя и как талантливая актриса. Еще в молодости она снялась в фильме «Как закалялась сталь» в роли героини Вали. В 80-е годы с ее участием выходили картины «Золотая свадьба», «Соломенные колокола», «Обвиняется свадьба». В новом веке вокал артистки зрители услышали в анимационном проекте «Колыбельные Мира».
Ніна Матвієнко – “Ой у вишневому саду” (Ой, в вишневом саду”)
Сольная дискография певицы начала пополняться только с начала 2000-х годов. В коллекцию альбомов Нины Матвиенко входят четыре диска с национальными мелодиями.
Личная жизнь
Нина Матвиенко любит путешествовать, в том числе гастролировать по разным странам. Фото и видео ее концертов найдутся и в Польше, и в Чехии, и во Франции, и в Канаде, и в США, и в Мексике. Тем не менее, слухи о том, что Нина Митрофановна уехала из Украины, лишены основания: местом жительства артистки по-прежнему остается родная страна.
Нина Матвиенко с мужем
Личная жизнь певицы сложилась еще в молодости. По примеру родителей брак Нины Матвиенко оказался крепким. Первый и единственный муж певицы – художник Петр Гончар, сын этнографа Ивана Гончара. Свадьбу сыграли в 1971 году, молодой артистке сразу дали квартиру в столице Украины на Ветряных горах. В браке родились сыновья-погодки Иван и Андрей, ставшие художниками (Иван в 32-летнем возрасте постригся в монахи).
Нина Матвиенко с семьей
Также у Петра и Нины есть дочь Тоня Матвиенко, пошедшая по стопам матери и ставшая певицей. С творчеством Антонины публика впервые близко познакомилась на телешоу «Голос страны». Тоня подарила родителям уже двух внучек. От первого брака у нее подрастает дочь Ульяна, а от второго мужа Арсена Мирзояна певица родила дочь Нину.
Нина Матвиенко с дочерью Тоней
Уже в зрелом возрасте Нина Матвиенко заинтересовалась своей родословной и выяснила, что ее далеким предком был Никита Нестич, троюродный брат княгини Ольги.
Нина Матвиенко сейчас
В октябре 2017 года артистка удостоилась именной звезды на «Площади звезд» в Киеве. На торжественном мероприятии Нина Матвиенко выглядела обворожительно. Элегантный меховой наряд дополняли изящные шпильки. Публику артистка порадовала праздничным концертом «Венок моей жизни», а саму юбилейную дату Нина Митрофановна отметила в кругу супруга и детей.
Украинская певица Нина Матвиенко
Певица следит за состоянием голоса и не забывает посещать спортивный зал. Накануне 70-летнего юбилея ее дочь Антонина выложила в Сеть фото мамы, тренирующейся на тросах. Как утверждает Нина Митрофановна, она начала занимался спортом недавно, по совету подруги, и сразу почувствовала прилив сил и бодрости. В питании артистка не придерживается диет, но соблюдает православный пост.
Сейчас Нина Матвиенко продолжает творческую карьеру, примеряя на себя новые амплуа. В эфире украинского телешоу «Танцы со звездами» Нина Митрофановна исполнила вальс «Де ти тепер».
Нина Матвиенко и Монатик
Весной 2018 года Нина Митрофановна выступила на концертном шоу «Вечер премьер с Екатериной Осадчей» в дуэте с популярным молодежным исполнителем Дмитрием Монатиком. Песня называлась «Цей день». На сцене певица появилась в розовом парике, платье-футляре с широким поясом на шнуровке и на шпильках. А накануне артисты поучаствовали в совместной фотосессии, где Нине Митрофановне был предложен панк-образ: Матвиенко появилась на фото с белым ирокезом.
Дискография
- 2003 – «Золотий Камінь Посіємо»
- 2006 – «Колискова Зорі»
- 2009 – «Осінь, Така Мила. Золота Колекція»
- 2012 – «Всякому Городу Нрав І Права»
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Матвієнко.
Ні́на Митрофа́нівна Матвіє́нко (10 жовтня 1947, с. Неділище, Ємільчинський район, Житомирська область, Українська РСР) — українська співачка, народна артистка України з 1985, лауреатка Державної премії УРСР ім. Шевченка (1988), Герой України. Член Спілки кінематографістів України (1989). Має доньку Антоніну, теж співачку.
Життєпис[ред. | ред. код]
Була п’ятою дитиною в селянській сім’ї Митрофана Устимовича та Антоніни Ільківни Матвієнків (загалом у родині було 11 дітей). Окрім матері, її доглядали Толя, Люся, Марія та Микола, вона ж була нянькою Василеві, Валентині, Іванові, Михайлу, Поліні та Володі.
З 4 років доглядала молодших братів і сестер, пасла худобу, одного літа навіть «наймитувала» у дядька Архипа в сусідньому хуторі Гонорино. «Я в такій сім’ї народилась, — зізнавалася співачка, — що в дитинстві нічого людського не бачила. Тільки й свята, коли тато не був п’яним і вони з мамою співали…».
Мати, Антоніна Ільківна, мала співочий талант, могла співати в три, навіть у 4 голоси. Наприкінці 1970-х років Ніна Матвієнко записала диск із материними піснями.
Родина жила бідно. Щоб якось полегшити собі життя, батьки вирішили віддати Ніну до інтернату. 11-літня дівчинка мала добрий характер, легко сходилась з людьми. Мати вважала, що їй легше, ніж іншим дітям, буде перенести розлуку з родиною. З 1958 року Ніна навчалася в школі-інтернаті селища Потіївка Радомишльського району. Це було нелегке випробування — один із вихователів карав її за найменшу провину, годинами тримав у кутку на колінах, загадував виконувати найважчу роботу.
Потіївська школа-інтернат була восьмирічкою, тож до 9-го класу Ніну Матвієнко перевели до Коростеня[1]. У коростенській школі-інтернаті займалася легкою атлетикою й акробатикою, співала пісні Людмили Зикіної. У 9-му класі закохалася у вчителя Івана, проте через негідну поведінку згодом його покинула.
Одна з викладачок, Людмила Іванівна, порадила Ніні професійно зайнятись співом і спробувати себе в Українському народному хорі ім. Г.Верьовки. Дівчина справді відвідала вокальну студію при хорі, але, закінчивши інтернат, довелось влаштувалася на коростенський завод «Хіммаш». Спочатку працювала табельницею, потім ученицею кранівника, згодом була переведена копіювальницею[2]. Почувши, що в Житомирі набирають дівчат до участі в естрадному вокальному ансамблі, приїхала на проби до обласного центру. В Житомирській філармонії дійсно створювали жіночий вокальний гурт. Але автентична манера виконання Ніни Матвієнко ніяк не в’язалися з колективним естрадним співом, і їй чемно відмовили (проби вдало пройшла інша майбутня українська співачка — Раїса Кириченко).
Але бажання співати було таким сильним, що 1966 року Ніна таки записалася в студію Хору імені Григорія Верьовки. З 1968 року, по закінченні вокальної студії при хорі вона стала його солісткою.
В 1975 році заочно закінчила філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка.
Співачка веде активну концертно-гастрольну діяльність, яку вона почала ще з 1967 року. Ніна Матвієнко з великим успіхом гастролювала в Мексиці, Канаді, США, Чехії, Польщі, Фінляндії, Кореї, Франції, країнах Латинської Америки. У її творчому репертуарі платівки із записами українських народних пісень, аудіокасети, компакт-диски із записами різних за жанром творів.
У 1966—1991 була солісткою вокальної студії при Державному заслуженому українському народному академічному хорі імені Григорія Верьовки. Крім того, з 1968 року співпрацює з вокальним тріо «Золоті ключі».
Новий період в творчій долі пов’язаний з роботою в Національному ансамблі солістів «Київська камерата», солісткою якого вона стає з 1991 року. Дивно виразний характер фольклорного співу співачки гармонійно поєднується з академічним стилем виконання «Камерати», тим самим розширюючи художній репертуар концертної практики колективу.
У 1971 співачка одружилася з молодим художником Петром Гончарем — сином відомого українського скульптора, художника і збирача старожитностей і українського вжиткового мистецтва Івана Гончара. Петро вперше побачив Ніну та почув її голос на концерті в Києві (1968). Вже тоді він сказав, що Ніна буде його дружиною, згодом їх познайомив Лесь Харченко із квартету «Явір».
У 1972 народився Іванко, за ним Андрійко, а потім Антоніна. Сини пішли шляхом батька. Обидва вони — талановиті художники з власним мистецьким почерком і світобаченням. У 2005, досягнувши віку Христа, син Іван зробив несподіваний крок, він вирішив піти в ченці і здійснив постриг. Антоніну все частіше можна зустріти на великих сценах. Вона продовжує справу матері. На ювілейних концертах, присвячених 60-літтю Ніни Матвієнко, Антоніна співала разом з Ніною.
У 1975 вона заочно закінчила філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка і активно займається літературною творчістю.[джерело?] Ще в радянські часи Ніна Матвієнко написала історію народного хору імені Григорія Верьовки, надрукувала кілька власних віршів, оповідань і есе. Її твори періодично з’являються на сторінках таких часописів, як «Україна», «Дзвін», «Жіночий Світ» та інших. Вершинним літературним надбанням співачки стала її біографічна книга «Ой виорю нивку широкую», яка вийшла 2003 року у видавництві Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара». У книзі подано пісенно-музичний матеріал із власного репертуару (понад 250 народних пісень і творів українських композиторів — колядки і щедрівки, веснянки, пісні до Зелених свят, купальські та петрівчані, жниварські й обжинкові, весільні, колискові, поховальні, жартівливі й танцювальні, псалми, історичні та станові пісні, пісні про кохання, родинне життя…). 2004 р. вийшла книга спогадів Ніни Матвієнко «Уже так не буде, як є». Також мріє написати художній роман про любов. У 2010 році співачка записала вступне слово до аудіокниги Блаженнішого Любомира «Дорога до ближнього».
Творчість[ред. | ред. код]
У репертуарі співачки багато народних пісень, серед них обрядові, ліричні, гумористичні, пісні-балади, українські пісні XVII—XVIII сторіччя. Ніна Матвієнко співпрацює з відомими вітчизняними композиторами сучасності; для неї пишуть свої твори Євген Станкович, Олег Кива, Мирослав Скорик, Ірина Кириліна, Ганна Гаврилець і багато інших.
Вона зіграла в телевиставах («Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди»), художніх фільмах («Солом’яні дзвони», «Пропала грамота»), в радіовиставах («Політ стріли», «Кларнети ніжності»). Співачка озвучила ряд науково-популярних, хронікально-документальних кінофільмів, кілька теле- і радіопрограм. 1984 року брала участь у створенні українського мультфільму «Колискова». 1988 року був знятий відеофільм за участю Ніни Матвієнко «Русалчин тиждень». Серед авторських театрально-режисерських робіт актриси музичний спектакль «Під сонцем» (1997) за участю японського танцівника Тадаші Ендо, а також грандіозне музично-сценічне дійство «Золотий камінь посіємо ми» (1998). Крім того, Ніна Матвієнко 1995 року зіграла 16 вистав з американським театром La Mama E.T.C. (Нью-Йорк, США).
Артистка з великим успіхом гастролювала в Мексиці, Канаді, США, Чехії, Польщі, Фінляндії, Кореї, Франції, країнах Латинської Америки.
Дочка Антоніна Матвієнко під впливом матері теж стала співачкою.
Фільмографія[ред. | ред. код]
Акторка[ред. | ред. код]
- 1971 — «Співає Ніна Матвієнко» (музичний фільм, режисер: Олександр Якимчук)
- 1971 — «Осяяння» (режисер: Володимир Денисенко)
- 1973 — «Як гартувалась сталь» (режисер: Микола Мащенко)
- 1986 — «Звинувачується весілля» (режисер: Олександр Ітигілов)
- 1987 — «Солом’яні дзвони» (режисер: Юрій Іллєнко)
- 1987 — «Золоте весілля» (режисер: Наталя Мотузко)
- 1988 — «Русалчин тиждень» (музичний відеофільм за участю Тоні Матвієнко, режисер: Наталя Мотузко)
- 1989 — «Співає Ніна Матвієнко» (музичний фільм)
- 1990 — «Далі польоту стріли» (режисер: Василь Вітер)
- та інші фільми…
Вокал[ред. | ред. код]
- 1971 — «Тронка»
- 1972 — «Пропала грамота»
- 1980 — «Єгипетський гусак»
- 1980 — «Пора літніх гроз»
- 1982 — «Весілля Свічки» (мультфільм)
- 1984 — «Колискова» (мультфільм)
- 1984 — «Іванко і цар Поганин»
- 1989 — «Дорога через руїни»
- 1989 — «Гори димлять»
- 1994 — «Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди» (в складі тріо «Золоті ключі»)
- 1997 — «Приятель небіжчика»
- 1999 — «Як коваль щастя шукав»
- 2002 — «Чорна рада»
- 2004 — «Сорочинський ярмарок» (мюзикл) та ін.
Знімалася в телеспектаклях («Маруся Чурай», «Катерина Білокур»; «Розлилися води на четіре броду»); брала участь в радіовиставах («Політ стріли», «Кларнети ніжності»).
З 1989 року — член Спілки кінематографістів України.
Громадська діяльність[ред. | ред. код]
Ніна Матвієнко — голова журі Міжнародного конкурсу українського романсу імені Квітки Цісик, що проходив 1—3 квітня 2011 у Львівській філармонії[3].
22 жовтня 2011 року Ніна Митрофанівна очолила Експертну Раду (Журі) Міжнародного Благодійного Фестивалю талантів «Дивосвіт» у м. Запоріжжя
Брала участь у Помаранчевій революції[4] та Євромайдані[5].
З великим болем висловлюється щодо війни в Україні, називаючи її не патріотичною, а братовбивчою, критично та емоційно висловлюється на адресу нової влади[6].
Відзнаки і нагороди[ред. | ред. код]
Творчий шлях артистки був відзначений: у 1978 році за великий внесок у розвиток українського мистецтва і за активну культурно-творчу діяльність співачка отримала звання заслуженої, в 1985-му — народної артистки України. Також у 2016 році їй було присвоєно звання «Почесний громадянин Києва»[7].
Лауреат
- «Молоді голоси» (Україна, 1978),
- Всесвітній радіоконкурс фольклорних пісень у Братиславі (1978),
- Всесоюзний телеконкурс «С песней по жизни» (1979),
- XI Всесвітній фестиваль молоді та студентів (Москва, 1985);
- Державна премія України Шевченка (1988),
- Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття» в номінації «Знакова постать» (2006).
Нагороди
- Вища відзнака Фонду Міжнародної премії імені М. А. Касьяна — орден Миколи Чудотворця (1996)
- Орден княгині Ольги ІІІ ступеня (1997).
- 21 січня 2006 року указом Президента України Віктора Ющенка нагороджена званням Героя України.
- Орден княгині Ольги ІІ ступеня (2020) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм[8].
Виноски[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- Інформація про Ніну Матвієнко
- Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»
- Біографія на сайті «Великі українці»
- Рукоділля Ніни Матвієнко
- Ніна Матвієнко на сайті IMDb (англ.)
- Фільмографія на kino-teatr.ru (рос.)
- Фільмографія на animator.ru (рос.)